«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»
(1 частина 3-ої Статті Конституції України)
Отже, найбільша цінність – це людське життя та здоров’я. Особливо це відчувається під час стихійних лих, епідемій, воєн чи просто у ризикованій ситуації. Життя набуває справжньої цінності, коли є загроза його втрати.
Наше розуміння та правильний вибір, знання і навички безпечної поведінки можуть не тільки допомогти у ризикованій ситуації і врятувати наше життя, але й дуже часто, уникнути небажаного ризику.
Стосовно мін та вибухонебезпечних предметів є три прості правила, але користь від їхнього дотримання важко переоцінити.
Б
Боєприпаси, що не вибухнули (НВБ) – вибухонебезпечні предмети, підготовлені до використання або використані шляхом встановлення капсуля, запала/детонатора, переведення в бойове положення або іншим чином. Вони могли бути вистрілені, скинуті, запущені або випущені, проте не вибухнули або через несправність, або конструкцію, або з будь-якої іншої причини.
В
Вибухонебезпечні залишки війни (ВЗВ) – включають в себе боєприпаси, що не вибухнули (НВБ) та залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ).
Вибухонебезпечні предмети (ВНП) – вибухові матеріали промислового призначення та саморобного виготовлення, боєприпаси, що містять вибухові речовини, а також біологічні та хімічні речовини: бомби і боєголовки; керовані і балістичні ракети; артилерійські, мінометні, ракетні боєприпаси і боєприпаси до стрілецької зброї; усі міни, торпеди і глибинні бомби; піротехнічні вироби військового та спеціального призначення; касетні бомби і касети; електричні вибухові пристрої; саморобні вибухові пристрої та інші предмети, що є вибухонебезпечними за своєю природою. Тобто, будь-які пристрої, засоби, підозрілі предмети, що здатні за певних умов вибухати.
Г
Гуманітарне розмінування – комплекс заходів, які проводяться операторами протимінної діяльності з метою ліквідації небезпек, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами, включаючи нетехнічне та технічне обстеження територій, складення карт, виявлення, знешкодження та (або) знищення вибухонебезпечних предметів, маркування, підготовку документації після розмінування, надання громадам інформації щодо протимінної діяльності та передачу очищеної території.
Д
Детонатор – це пристрій, що містить чутливу вибухову речовину, призначений для утворення вибухової хвилі для ініціювання вибуху боєприпасу.
З
Залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ) – вибухонебезпечні боєприпаси, що не були використані під час збройного конфлікту і більше не знаходяться під контролем жодної зі сторін конфлікту.
К
Касетні боєприпаси – відносяться до звичайних боєприпасів; вони призначені для розкидання або скидання вибухових суббоєприпасів, кожен з яких важить не більше 20 кг, і включають в себе згадані вибухові суббоєприпаси.
М
Механізм самознищення – вбудований автоматично-функціонуючий механізм, який є додатком до основного запалювального пристрою боєприпасу і забезпечує знищення боєприпасу, в який він вбудований.
Міна – це вибухонебезпечний пристрій, спрямований на виведення з ладу чи знищення людини, транспорту або будівлі від присутності, близькості або контакту з особою чи транспортним засобом.
Міна-пастка – вибуховий чи невибуховий пристрій або інший матеріал, що навмисно встановлений для спричинення смерті або поранень унаслідок дотику до об’єкта, що здається нешкідливим, або під час виконання зазвичай безпечної дії.
Н
Навчання з попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів (EORE) – заходи, спрямовані на зменшення ризику тілесного ушкодження, спричиненого вибухонебезпечними предметами, шляхом підвищення інформованості населення. Є невід’ємною частиною планування та провадження протимінної діяльності.
П
Протимінна діяльність (mine action) – заходи, що проводяться з метою забезпечення національної безпеки та спрямовані на зменшення соціального, економічного та екологічного впливу вибухонебезпечних предметів на життя та діяльність населення.
1) інформування про небезпеки від вибухонебезпечних предметів та навчання з попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів;
2) розмінування (гуманітарне розмінування);
3) надання допомоги постраждалим особам та здійснення заходів щодо їх реабілітації;
4) знищення надлишкових боєприпасів, боєприпасів непридатних для подальшого використання та зберігання, а також боєприпасів, що підлягають знищенню відповідно до міжнародних зобов’язань;
5) агітаційно-просвітницька робота щодо незастосування протипіхотних мін.
Протипіхотні міни (ППМ) – це міни, призначені для того, щоб вибухати від присутності, близькості або контакту людини, виводити з ладу, калічити або вбивати одну чи більше осіб.
Протитранспортні міни – призначені для знищення або виведення з ладу техніки.
С
Саморобний вибуховий пристрій (СВП) – закладений або виготовлений кустарним способом пристрій, який містить вибухову речовину, руйнівні, смертоносні, токсичні, запалювальні, піротехнічні матеріали або хімікати, призначений для того, щоб знищувати, калічити, відволікати або тероризувати. Може містити елементи з військових запасів, проте, як правило, виготовляється із невійськових компонентів.
Перед тим, як знайомитись з різними видами загроз: мінами, вибухонебезпечними залишками війни тощо, слід звернути увагу на ті наслідки, які несуть за собою міни та ВНП. Розуміючи всю серйозність проблеми, нам легше усвідомити важливість правильних спільних дій, спрямованих на зменшення впливу цих небезпечних речей на суспільство.
Життя окремих людей, сімей та громад в цілому кардинально змінюється, коли на їхній території з’являються вибухонебезпечні предмети. Це впливає на всі сфери життєдіяльності людини.
Наслідки від мін та ВНП можна об’єднати у 4-и групи факторів, а саме:
Наслідки від мін та ВНП
1. Гуманітарні наслідки (смерті, травми та подальша інвалідність; блокування доступу до лікарень, водопостачання, їжі, гуманітарної допомоги; перешкоджання вільному переміщенню людей, поверненню біженців та внутрішньо переміщених осіб (ВПО) тощо).
2. Соціально-психологічні (відчуття страху, безнадії, депресія, розбиті сім’ї, суїциди, підвищення рівня агресії та напруження у суспільстві).
3. Економічні (зруйнована інфраструктура та дороги, втрата родючих сільськогосподарських земель; витрати на відновлення водопостачання, енергопостачання тощо; навантаження на систему охорони здоров’я у зв’язку з пораненими та збільшенням рівня інвалідизації суспільства; додаткові витрати на розмінування; втрати туристичної галузі та багато іншого).
4. Екологічні (забруднення великих територій, збитки флори та фауни, довгострокові наслідки – зміни в екосистемах регіонів тощо).
Як підсумок, можна зазначити, що забрудненість територій мінами та ВНП негативно впливає на загальний розвиток країни, і це стосується кожного.
Іл. 2. Ситуація в Україні
З 24 лютого 2022 року наша країна страждає від повномасштабної збройної агресії російської федерації. Щодня на сході та півдні України тривають бойові дії, піддаються обстрілам різні регіони країни, гинуть та отримують поранення люди, нищиться інфраструктура. З’являються нові ділянки, забруднені мінами, боєприпасами, що не вибухнули, та іншими вибухонебезпечними залишками війни. На жаль, багато з таких небезпечних речей можна зустріти не тільки на територіях, наближених до бойових дій, але й по всій Україні.
Розмінування та очищення територій від вибухонебезпечних предметів – це доволі тривалий та дороговартісний процес. Досвід країн з мінною проблематикою свідчить про те, що 1 рік бойових дій потребує 10 років розмінування, а 1 день активних воєнних дій – 30 днів розмінування. Це дуже великий термін часу, протягом якого ці ділянки залишатимуться небезпечними.
30% території України є потенційно забрудненими мінами та ВНП, і потребують ретельного обстеження та подальшого розмінування.
Для того, щоб провести гуманітарне розмінування небезпечних територій та зробити їх знов придатними для повноцінного життя і ведення будь-якої діяльності людини, потрібні три речі:
Єдина можливість для населення завжди лишатися в безпеці – змінити свою поведінку, отримавши знання і навички безпечної поведінки, що допоможе врятувати життя та здоров’я людей
Пам’ятай та виконуй три Золотих правила безпеки:
Ви мабуть бачили, до чого призводять навіть незначні порушення правил дорожнього руху? Що стосується мінної небезпеки, наслідки можуть бути куди серйознішими.
Отже, зараз ми ознайомимося з основним Законом України, що регламентує протимінну діяльність в Україні.
6 грудня 2018 року Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про протимінну діяльність в Україні» (Закон), що був підписаний Президентом України та набрав чинності 25 січня 2019 року. Закон визначає правові та організаційні засади здійснення протимінної діяльності в Україні та особливості державного регулювання у цій сфері.
Протимінна діяльність не обмежується лише розмінуванням; вона також стосується людей та суспільства і того, як на них впливає забруднення мінами та ВНП.
Основні складові протимінної діяльності в Україні:
Крім Закону «Про протимінну діяльність в Україні» у нас діє Національний стандарт (ДСТУ 8820:2023) у сфері протимінної діяльності. Він розроблений з урахуванням положень міжнародних стандартів протимінної діяльності (МСПМД/IMAS).
Міжнародні стандарти протимінної діяльності були вперше запропоновані робочими групами на міжнародній технічній конференції, яка проводилася у Данії, у липні 1996 року. Були встановлені критерії для всіх аспектів процесу розмінування, рекомендовані стандарти й узгоджене нове універсальне визначення поняття «розмінування». Наприкінці 1996 року принципи, запропоновані у Данії, були розвинені робочою групою під керівництвом ООН і з’явилися «Міжнародні стандарти для проведення операцій з гуманітарного розмінування». Перше видання було опубліковане Службою Організації Об’єднаних Націй з питань протимінної діяльності (ЮНМАС) у березні 1997 року.
Міжнародні стандарти протимінної діяльності спираються на три головні договори у міжнародному законодавстві, що стосуються наземних мін і вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ):
1. Конвенція про заборону протипіхотних мін (КЗППМ) 1997 року (Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення) – на неї посилаються часто як на Оттавську Конвенцію або Угоду про заборону мін.
Конвенція має чітку гуманітарну мету – вона прагне покласти край стражданням, завданим протипіхотними мінами. Для досягнення цієї мети Конвенція всебічно забороняє використання, накопичення запасів, виробництво та передачу протипіхотних мін і закликає знищити всі запаси, очистити всі заміновані території та надати допомогу жертвам наземних мін.
Іл. 3. Країни-підписанти Конвенції про заборону протипіхотних мін (КЗППМ)
.
Як бачимо (Іл. 3), російська федерація, США, Китай, Індія, Пакистан (найбільші в світі виробники протипіхотних мін) та деякі інші країни, на жаль, не приєдналися до Конвенції.
Україна підписала Конвенцію 24.02.1999 р. та ратифікувала її 18.05.2005 р.
2. Конвенція ООН про конкретні види звичайної зброї (КНЗ) 1980 року, «Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію» зі змінами від 21 грудня 2001 року (Женевська конвенція). Вона має п’ять частин (протоколів):
Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можна вважати такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (КНЗ), є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, котрі регламентують методи і засоби ведення війни.
Головною метою положень, закріплених у Конвенції, є захист цивільного населення від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.
За характером Конвенція – рамковий документ, що передбачає прийняття додаткових протоколів, які забезпечують конкретизацію норм Конвенції щодо заборони чи обмеження застосування зброї, яка може мати невибіркову дію та спричиняти надмірні страждання мирному населенню і комбатантам за збройного конфлікту. Так, наприклад, Протокол І забороняє застосування зброї, призначеної для ураження осколками, які неможливо виявити в тілі людини за допомогою рентгенівських променів.
Іл. 4. Країни-підписанти Конвенції ООН про конкретні види звичайної зброї (КНЗ)
3. Конвенція про касетні боєприпаси від 2008 р. (CCM) – конвенція, що забороняє будь-яке використання, накопичення, виробництво та передачу касетних боєприпасів. Прийнята у травні 2008 року у Дубліні (Ірландія).
Окремі статті конвенцій стосуються допомоги постраждалим, розмінування забруднених районів та знищення запасів.
Країни-підписанти Конвенції про касетні боєприпаси
Міжнародні юридичні зобов’язання щодо проведення Навчання населення з попередження ризиків від вибухонебезпечних предметів (EORE):
Одним із головних принципів профілактичної діяльності щодо інформування з мінної небезпеки є принцип «Не нашкодь!».
Інформація має бути достовірною і корисною для слухачів, але не розширювати межі небезпечних знань.
.
Не варто робити з цивільних (дітей та дорослих) експертів з мінно-вибухової справи.
Цілком достатньо, щоб вони знали правила безпечної поведінки.
Важливо розуміти, що у зв’язку із природнім впливом (перебуваючи певний час у ґрунті та воді), міни та ВНП іржавіють, деформуються, та при їх виявленні можуть бути не схожими на представлені зразки на фото. Але з часом вони не втрачають своєї властивості реагувати на будь який вплив чи контакт та вибухати і залишаються дуже небезпечними. Тому потрібно бути вкрай обережними з незнайомими та підозрілими предметами!
Це стосується і підбору фотографій чи відеороликів для демонстрацій під час занять:
.
НЕ МОЖНА використовувати фото/відео, на яких зображена міна чи вибухонебезпечний предмет у руці людини.
.
НЕ МОЖНА використовувати для демонстрації реальні боєприпаси/міни та торкатися їх руками.
Все це може спрацювати на рівні підсвідомості слухачів як розуміння того, що інколи це, все ж таки, можна робити.
Найкращий спосіб навчання – особистий приклад. Покажіть, що ви цінуєте своє життя і здоров’я та уникаєте будь якої ризикованої поведінки.
Треба чітко усвідомити, що виявленням, маркуванням та знешкоджуванням мін і вибухонебезпечних предметів мають займатися виключно підготовлені фахівці, які мають відповідний допуск до робіт з розмінування.
ЗАБОРОНЯЮТЬСЯ: Будь-які спроби самостійного розмінування чи будь-які інші дії з підозрілими предметами.
Різновиди загроз
Насправді, міни – не єдиний вид смертельної загрози під час проведення воєнних дій. Як ви бачите на схемі вище, є ще багато інших загроз. Ми розглянемо їх, об’єднавши у сім типів загроз:
Що вам спадає на думку при слові «міна»? Яке її призначення?
.
Міна може поранити, покалічити чи вбити людину або кілька людей, зруйнувати або пошкодити транспортний засіб/елементи інфраструктури.
Військові інколи вживають визначення – «негуманні міни». Що ж це за міни? Це саме ті, які не забирають життя, а серйозно калічать людину, лишаючи на все подальше життя згадку про себе. Останні роки війни, а особливо після жорстокої повномасштабної агресії рф проти України принесли багато горя та смертей. Також дедалі частіше ми можемо бачити у нашому суспільстві людей з інвалідністю – як наслідок військових дій, а також інцидентів, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами. Багатьох із них можна було б уникнути, якби постраждалі були правильно поінформовані щодо різних видів загроз, цінували своє життя та обирали безпечну поведінку.
Протипіхотні міни можуть бути різними за формою, кольором, розмірами та виготовлені з різних матеріалів. Вони, зазвичай, мають зелений, коричневий та інші кольори, які легко зливаються з навколишнім середовищем.
Також потрібно розуміти, що знання назв та технічних характеристик мін не сприятимуть нашій безпеці, тому що міну ми, як правило, не побачимо. Важливіше для нас знати і виконувати правила безпеки та розуміти, які території можуть бути небезпечними і як їх впізнати.
Пам’ятаємо «Золоті правила безпеки»:
Не заходь на небезпечні території.
З огляду на те, що є безліч типів та модифікацій мін, а також із міркувань недоцільності зайвої технічної інформації, ми розглянемо лише деякі з них, які можуть бути прикладами високого рівня небезпеки. Крім того, їхній зовнішній вигляд з часом може дуже змінюватись. А головне: більшість із них, зазвичай, лишається зовсім непомітними візуально, і проявляються вони лише під час інциденту, який може коштувати людині життя чи серйозного травмування.
За тактичним призначенням міни поділяються на:
За ступенем небезпеки:
Усі міни є вкрай небезпечними! Більшість із них не є знешкоджувальними навіть для фахівців з великим досвідом. Їх підривають закладним зарядом на місці чи розстрілюють із стрілецької зброї з безпечної відстані. Тоді можна собі уявити, яку небезпеку вони несуть цивільному населенню у разі будь-якої взаємодії з ними.
Крім того, завжди пам’ятаймо, що той, хто встановив міну, зробив все можливе, щоб її не можна було побачити, а тим більше знешкодити. Існують численні засоби ускладнення процесу розмінування.
Дуже часто міни забезпечуються елементами невилучення, що унеможливлює будь-які маніпуляції з ними, чи їх установлюють у складній комбінації з іншими мінами, використовуючи розтяжки тощо
Деякі міни мають сейсмічний датчик та реагують на кроки людини чи наближення техніки.
Термін бойової роботи мін НЕ ОБМЕЖЕНИЙ!
ПРОТИПІХОТНІ МІНИ
Уже з назви можна зробити висновок, що даний вид мін направлений проти людини, для того, щоб убити чи покалічити одну або кілька осіб.
Особливості протипіхотних мін:
За характером ураження протипіхотні міни поділяються на дві групи:
1) Протипіхотні фугасні міни та особливості небезпеки
Для детонації міни достатньо зусилля у декілька кг.
Протипіхотна фугасна міна натискної дії (на малюнку справа) відома як «Лепесток» («Пелюсток»). Це міни дистанційного мінування, які розкидаються за допомогою артилерійських реактивних засобів або скидаються з літальних апаратів. Вони також можуть встановлюватися сухопутними військами з використанням ручних метальних контейнерів. Їх практично не видно у траві чи листях.
Небезпека ще полягає в тому, що частина з них має механізм самознищення, що забезпечує самоліквідацію міни підривом в проміжок від 1 до 40 годин із моменту установки. Але механізм самознищення не є дуже надійним, і через нього міна може залишитися в чутливому стані.
Завдяки незвичній формі пластикового корпусу, що обумовлена аеродинамічними якостями задля розсіювання з повітря, діти нерідко сприймають цю маленьку міну як іграшку, що при контакті з нею закінчується дуже плачевно. У розмовній мові її також називають «міною-метеликом».
Завдяки дистанційному мінуванні (буде розглянуте далі) їх може бути дуже багато і їх важко помітити, особливо восени, коли падає багато листя.
2) Протипіхотні осколкові міни (Іл. 8.А та 8.Б)
А)
Б)
Ураження людини (або декількох осіб) у даному випадку завдається готовими забійними елементами (кульки або ролики), які вилітають у напрямку робочої дії міни в секторі по горизонту 54 градуси (Іл. 8.А).
Протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження (Іл. 8.Б) спрацьовує, коли людина зачіпляється за дротяну розтяжку. Міна вистрибує на висоту біля 1 м від поверхні землі, розривається та розкидає повз себе 2400 забійних елементів (кульки або ролики). В радіусі 25-30 м нічого живого лишитися не може – це називається радіусом суцільного ураження. Але смертоносні осколки можуть летіти на відстань до 200-300 м та завдати значної шкоди (вбити чи серйозно поранити людину). Одна така міна одночасно може поразити десятки людей.
Якщо міну приводять у дію за допомогою розтяжки (тонкого металевого дроту, який практично непомітний у густій траві та кущах), її називають міною-розтяжкою. Часто у якості мін-розтяжок використовують гранати, кріплячи їх на кілки чи дерева і встановлюючи розтяжку (зачіпання або перерізання дроту призводить до вибуху).
Дистанційне мінування
Іл. 9. Протипіхотна осколкова міна дистанційного мінування
Дуже небезпечним є дистанційне мінування, коли за короткий термін часу можна замінувати велику територію, не заходячи на неї.
На Іл. 9 представлена протипіхотна осколкова міна натяжної дії дистанційного мінування, яка може доставлятися до цілі різними засобами, у тому числі з гелікоптера, літака чи із використанням реактивних систем залпового вогню. Відноситься до касетних боєприпасів.
Після падіння міни на поверхню землі вона самостійно приводить себе у бойовий стан, приймаючи вертикальне положення та викидаючи 4 натяжні датчики цілі (тонкі капронові нитки, практично непомітні у траві) з верхньої частини. Підривник надзвичайно чутливий, і для його спрацювання потрібна дія лише приблизно 300 г ваги на один із 4 дротів.
Один гелікоптер Мі-8 може нести 4 контейнери з мінами. За 60-100 сек. він встановлює мінне поле фронтом 4 км та глибиною 35-65 метрів.
Іл. 10. Ознаки дистанційного мінування
Ознаки дистанційного мінування
Часто ворог дистанційно мінує території, що несе серйозну загрозу як для військових, так і для цивільного населення. Ознаками дистанційного мінування можуть бути наявність на землі чи деревах стрічок (капронових стрічкових стабілізаторів), різних пружин (якорів датчиків цілі), блоків датчиків цілі, металевих стаканів чи ковпаків (Іл. 10).
ПРОТИТРАНСПОРТНІ МІНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ НЕБЕЗПЕКИ
Відповідно до міжнародного визначення використовуємо термін «протитранспортні міни» (не «протитанкові»), який дає більше розуміння того, що даний вид загрози є небезпечним не тільки для танку, але і для будь якого транспортного засобу вагою більше 150 кг. Інколи водій легкового автомобіля має хибну думку стосовно своєї відносної безпеки (він/вона ж їде не на танку). Тому використання терміну «протитранспортні міни» буде більш доречним та дієвим щодо розуміння ризиків, і більше відповідає міжнародній термінології у сфері протимінної діяльності.
На відміну від протипіхотних мін, які були заборонені в 1997 році відповідною конвенцією, використання протитранспортних мін на даний час регулюється, але не заборонене. Згідно сумної статистики Україна ще у 2016 році зайняла 1-е місце у світі по кількості жертв від протитранспортних мін, випередивши Сирію. Майже чверть світових жертв (24%) інцидентів із протитранспортними мінами припало саме на Україну. На жаль, останнім часом ситуація ще погіршилась.
Особливості протитранспортних мін:
(А) (Б)
Іл. 11. Протитранспортні міни
Міна, представлена на (Іл. 11 А) встановлюється на ґрунт, під ґрунт, воду чи у сніг вручну або засобами механізації.
Міна (Іл. 11 Б) – є протитранспортною міною дистанційного мінування. Мінування здійснюється із застосуванням снарядів реактивних систем залпового вогню.
Виникає питання:
Відповідь
Можливі ризики:
навколо протитранспортної міни можуть бути закладені протипіхотні міни. Таким чином, саперу потрібно бути вкрай обережним та спочатку «розібратися» з протипіхотними мінами для того, щоб дістатися до протитранспортної.
Міна-сюрприз
Міна-сюрприз (Іл. 12) призначена для використання як пристрій невилучення для протитранспортних та інших мін, що не мають власного подібного пристрою. Крім того, міна може використовуватися як міна-пастка розвантажувальної дії. Поразка завдається за рахунок сили вибуху (фугасна дія).
Іл. 12. Міна-сюрприз та її використання
За допомогою такого типу мін можна замінувати будь який предмет.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:
Якщо десь були виявлені протитранспортні міни, будьте впевнені, – на даній території є і протипіхотні!
.
Не можна наближатися до міни, торкатися чи якимось чином впливати на неї (намагатися пересунути, накрити іншим предметом, залити водою, кидати в неї камінням тощо).
Все це може привести до вибуху міни.
Мінімальна безпечна відстань від міни – не менше 300 метрів.
Станом на зараз в Україні цей вид загроз є найбільш поширеним і небезпечним для цивільного населення.
Іл. 13. Боєприпаси, що не вибухнули
У чому небезпека?
Касетні боєприпаси можуть мати в собі так званий «механізм самознищення», що дозволяє їм через певний визначений час вибухнути.
Середній відсоток не спрацювання (не розриву) боєприпасів складає 30 %
І цей відсоток може збільшуватися, з огляду на те, що армія рф все більше використовує старі боєприпаси зі складів. Частину з них можна частково спостерігати у землі, асфальті чи в будівлях, інші входять у землю повністю, становлячи страшну загрозу для населення.
Якщо, наприклад, поле було в зоні обстрілів, немає ніякої гарантії, що хоча б один снаряд не потрапив у землю. Цього абсолютно достатньо, щоб завдати шкоди як людям, так і техніці під час обробки землі. Вважати територію безпечною можна буде тільки після її ретельної перевірки та гуманітарного розмінування.
Незадовільний матеріальний стан більшості сімей, які проживають у безпосередній близькості до місць бойових дій, та відсутність роботи підштовхують людей до пошуку додаткових джерел доходу. Один з найпоширеніших – це збір металобрухту, до якого інколи долучають і дітей, не думаючи про наслідки.
Вибухонебезпечні залишки війни несуть смертельну загрозу всім, хто перед ними: військовий, цивільний чи дитина. Враховуючи те, що у боєприпасі може бути більше, ніж один детонатор, можливий частковий розрив. Зовні він може виглядати як спрацьований та цілком безпечний, але насправді, зберігати в собі частину вибухової речовини та детонатор, залишаючись чутливим до будь-якого впливу.
Крім того, боєприпаси можуть мати пристрої самоліквідації для їхнього самознищення через певний проміжок часу, що становить смертельну загрозу для тих, хто опиниться у цей момент поруч.
Тому заборонено займатися збором металобрухту на територіях, яких торкнулася війна, збирати залишки боєприпасів, зброї, техніки тощо.
Іл. 13. Детонатори/підривники
Це найбільш чутлива та небезпечна частина будь-якого боєприпасу, яка відповідає за його детонацію / підрив.
Під час проведення бойових дій детонатори можуть перебувати окремо від боєприпасів як під час транспортування та збереження, так і у випадках відокремлення від боєприпасів під час обстрілів та неспрацювання частини з них.
Небезпека такого виду загроз полягає ще в тому, що зовні детонатори (підривники, запали) часто мають вигляд абсолютно безпечних предметів, можуть нагадувати знайомі нам речі на кшталт болтів, авторучок тощо. Кольорові та нержавіючі метали, з яких вони зроблені, додають їм ще більшої привабливості та викликають бажання підняти й роздивитися їх. Особливо схильні до цього підлітки, маючи природню жагу дослідити все нове та незвідане. А це, як правило, закінчується ампутацією пальців або частини руки, пошкодженням обличчя та очей, втратою зору. Трапляються і летальні випадки.
Залишені вибухонебезпечні боєприпаси можуть бути або можуть і не бути остаточно спорядженими, мати вставлений підривник/детонатор, бути переведеними у бойовий стан чи іншим чином підготовленими до використання.
Причини виникнення загрози:
Небезпека такого виду загроз полягає у наступному:
ВНП можуть потрапити в неконтрольований обіг та нести велику загрозу суспільству.
Як ми вже можемо бачити, залишені неконтрольовані боєприпаси несуть дуже велику небезпеку для мирного населення, особливо дітей.
ПРАВИЛЬНІ ДІЇ:
Іл. 15. Набої
Окремо потрібно виділити такий вид загроз, який населення помилково сприймає як відносно «безпечний», з яким начебто можна проводити певні маніпуляції. Це набої (Іл. 15). Найбільш небезпечними є набої крупних калібрів, особливо споряджені кулями трасуючої, запалювальної, пристрілочної та миттєвої дії.
Також досить небезпечними є капсулі-детонатори. Дрібний металевий циліндрик (довжина 45-47 мм, діаметр 7 мм) часто не сприймається як якась загроза життю і здоров’ю – і в цьому полягає головна небезпека. Внаслідок маніпуляцій із цими капсулями можна отримати дуже серйозні травми: ампутація одного чи кількох пальців, травма чи втрата очей тощо.
Слід пам’ятати:
ЗАБОРОНЕНО:
Іл. 16. Саморобні вибухові пристрої
Саморобні вибухові пристрої використовують з метою проведення теракту, вбивства чи психологічного впливу на окремих людей, груп або суспільство. Часто приводяться в дію за допомогою мобільного телефону.
Зазвичай їх маскують під знайомі предмети побуту: сумка, дипломат, валіза, пакунок, коробка, іграшка, цукерки, книжка тощо.
Основні ознаки саморобних вибухових пристроїв:
Будь-яка річ, залишена в громадському місці чи транспорті без нагляду, без господаря – це потенційна загроза, навіть якщо непомітно певних ознак саморобного вибухового пристрою.
На відміну від переважної більшості попередньо описаних загроз, які встановлюють з розрахунком, що жертва не помітить їх, міну-пастку навпаки розміщують таким чином, щоби привернути увагу та викликати бажання жертви якимось чином контактувати з нею і привести її в дію.
Іл. 17. Міни-пастки
У чому полягає небезпека саморобних вибухових пристроїв та мін-пасток?
Використовуються і несаморобні міни-пастки. Одна з них розглядалась у розділі 3.2 Міни – протитранспортні міни (Іл. 11).
Будь-яка річ без господаря, яка чомусь лежить на видному місці та виглядає безпечно, може бути пасткою, і її в жодному разі не можна чіпати та наближатися до неї.
ПРАВИЛЬНІ ДІЇ:
.
ЩО НЕ ПОТРІБНО РОБИТИ:
Дана тема дуже важлива, оскільки від того, наскільки ми знайомі з різними ознаками небезпечних територій та можемо використовувати їх на практиці, залежить, опинимось ми на небезпечній ділянці чи ні, та, в кінці-кінців, будуть нам загрожувати ризики чи ми будемо лишатися у безпеці.
Україна на сьогодні є країною, найбільше забрудненою мінами та ВНП. Для убезпечення цивільного населення, що мешкає на територіях, які зазнали впливу збройного конфлікту, урядом України затверджено «Правила позначення небезпек, пов’язаних з мінами та вибухонебезпечними предметами – наслідками війни».
Правила позначення небезпек, пов’язаних з мінами та вибухонебезпечними предметами – наслідками війни (Правила), розроблені відповідно до положень міжнародних гуманітарних конвенцій із урахуванням рекомендацій міжнародних стандартів з протимінної діяльності (IMAS) та спрямовані на застосування та забезпечення виконання норм міжнародного гуманітарного права на території України.
Зазначені Правила надають роз’яснення щодо заходів, спрямованих на недопущення цивільного населення до небезпечних районів, системи позначення небезпечних районів та їх огородження, зразку та опису попереджувальних знаків, утримання, обслуговування та передачу офіційних систем позначення.
Однак не всі заміновані території або території, на яких велись бойові дії на сьогодні обстежені на наявність мін та ВНП і мають відповідне позначення. Оскільки бойові дії продовжуються по сьогодні, залишається ризик для цивільного населення натрапити на заміновану ділянку або ВНП. У разі виявлення міни чи ВНП необхідним є також інформування оточуючих та осіб, що можуть опинитись поряд із небезпекою. Тому саме правильне позначення небезпечного району може стати для інших сигналом щодо наближення до небезпеки.
Слід пам’ятати, що встановлення офіційних систем позначення здійснюється лише фахівцями у сфері протимінної діяльності.
Ваші дії щодо позначення повинні здійснюватися лише на безпечній відстані від розташування небезпек та мають слугувати сигналом про небезпеку або орієнтиром для подальшої ідентифікації та знешкодження міни та ВНП.
Беручи до уваги сказане вище, можна розділити системи позначення на офіційні та неофіційні (саморобні).
Офіційні попереджувальні знаки – ті, що зроблені відповідно до діючого стандарту та СОП-ів (Стандартів операційних процедур).
Неофіційні попереджувальні знаки – будь-які зроблені кустарним шляхом таблички, позначки та інші візуальні попередження, зроблені за допомогою підручних засобів. Це може бути від руки зроблена табличка чи просто надпис, стрічка, прив’язана на дереві хустина, перехрещені палиці, зібране в купу каміння тощо. Навіть пляшка на дереві може бути попередженням щодо небезпеки.
Іл. 18. Офіційні попереджувальні знаки
1) Офіційні системи позначення здійснюють лише в межах правил, що затверджені урядом України. Залежно від строку використання офіційні системи позначення небезпечного району поділяють на постійні та тимчасові:
Постійні системи позначення небезпечного району мають необмежений строк використання і потребують обслуговування.
Тимчасові системи позначення небезпечного району встановлюють та використовують певний проміжок часу під час підготовки до проведення операцій з очищення території від вибухонебезпечних предметів для позначення небезпечного району.
Також офіційна система позначення має вимоги щодо використання попереджувальних знаків у небезпечному районі. Вони повинні бути помітними, чіткими, довговічними, стійкими до впливу погодних умов, чітко вказувати на небезпечний район, а також зрозумілими для населення певної громади, територія якої уражена мінами та вибухонебезпечними предметами – наслідками війни.
ЗРАЗОК ТА ОПИС
попереджувальних знаків, що належать до офіційних систем позначення
Якщо попереджувальні знаки або інші позначення закриті від огляду рослинністю або рельєфом місцевості, для огородження небезпечних районів може використовуватись фізичний бар’єр у вигляді огорожі з урахуванням таких вимог:
Іл. 19. Правила розміщення офіційних попереджувальних знаків
– огорожа складається з двох стрічок, прикріплених до стійок на висоті від 0,25 до 0,5 м та від 1 до 1,25 м відповідно;
– стійки повинні бути розташовані на відстані не більше ніж 15 м одна від одної;
– як стійки огорожі можуть використовуватися дерева, кущі, елементи будівельних конструкцій, опори електропередач, стовпи;
– стрічка може бути виготовлена з будь-якого міцного матеріалу, зокрема канату, тросу, дроту, мотузки, шпагату, шнура;
– попереджувальні знаки повинні прикріплюватися до верхнього краю огорожі на відстані не більше ніж 30 м один від одного та в межах 5 м від кожної поворотної точки, а також до стійок (у разі потреби) (Іл. 19).
2) Саморобні системи позначення небезпечного району встановлюють у ситуаціях, пов’язаних із виявленням небезпеки, а також у разі неможливості встановлення постійної або тимчасової системи позначення.
Так, для позначення небезпечного району та місць виявлення мін і ВНП можуть використовуватися всі доступні підручні засоби та матеріали (Іл. 20):
Іл. 20. Приклади неофіційних позначень небезпечних територій
Після позначення району небезпеки, за можливості, залишайтесь у зоровому контакті із місцем, де розташована небезпека, до приїзду фахівців спеціальних служб та не допускайте туди сторонніх осіб.
Фахівці спеціальних служб, що прибудуть на виклик щодо виявлення мін та ВНП, у разі неможливості ліквідувати небезпеку на місці, повинні негайно замінити встановлену саморобну систему позначення небезпечного району на постійну або тимчасову.
Оскільки саморобна система позначення може містити підручні матеріали, у разі перебування на територіях, де відбувались бойові дії або поблизу них, необхідно бути пильним та звертати увагу на будь-які підозрілі речі або предмети. Вони можуть слугувати сигналом, що Ви знаходитесь поблизу небезпеки або самі бути небезпекою.
Стосовно офіційних та неофіційних попереджувальних знаків існує дуже просте і важливе правило:
Їх ніколи не можна ігнорувати та самовільно прибирати з місця чи псувати: це може коштувати комусь життя!
Іл. 21. Місця дислокації військових та всілякі фортифікаційні споруди
По-перше, потрібно пам’ятати: небезпека може підстерігати де завгодно. Тому слід завжди бути уважним та помічати все, що відбувається навкруги: будь-яку зміну в оточенні, незвичне та неприроднє розташування предметів, підозрілі речі та людей, нетипову поведінку та вигляд. Якщо Ви помітили щось чи когось, що викликало занепокоєння, потрібно одразу ж повідомити відповідні служби за телефонами 101 та 102.
На жаль, офіційними попереджувальними знаками позначено близько 5-10% територій, забруднених мінами та ВНП.
Тому актуальними є знання та вміння розпізнавати інші ознаки небезпечних територій, а також наша уважність та спостережливість і, звичайно, правильні дії у разі потенційної небезпеки.
Іл. 22. Ознаки бойових дій / військової діяльності
Ознаки небезпечних територій:
– Місця дислокації військових та всілякі фортифікаційні споруди (Іл. 21).
Якщо на певній ділянці розміщувався чи зараз перебуває військовий підрозділ, ця ділянка вважається небезпечною. На ній можуть бути боєприпаси та інші ВНП. Підходи до розміщення військових часто мінуються, і навіть після того, як військові покинули цей об’єкт, можуть лишатися складові елементи мін, розтяжок, боєприпасів тощо. Це потрібно чітко усвідомлювати і не заходити на ці території.
Також вкрай небезпечними є будь-які військові фортифікаційні споруди: окопи, траншеї, ДОТ-и (довготривалі оборонна/вогневі точки), блокпости тощо. Зазвичай підходи до них мінують. Також там можуть бути залишки боєприпасів та ВНП, інші види небезпек.
Іл. 23. Залишена бойова/цивільна техніка та транспорт
– Ознаки бойових дій / військової діяльності (Іл.22).
Після обстрілів та інших видів військової діяльності залишаються видимі ознаки у вигляді воронок, залишків боєприпасів та техніки (як цілої, так і пошкодженої вибухами), зруйновані будівлі, боєприпаси, що не вибухнули, тощо. Слід пам’ятати, що приблизно 30% боєприпасів не розриваються і залишаються страшною загрозою для населення. Крім того, ці райони зазвичай мінують, тому можуть бути приховані невидимі небезпеки.
– Залишена бойова/цивільна техніка та транспорт (Іл. 23).
Якщо військові з якихось причин були змушені залишити техніку, вона може бути замінована і становити потенційну загрозу.
– Узбіччя доріг, ґрунтові дороги (Іл. 24).
Іл. 24. Узбіччя доріг, ґрунтові дороги
Якщо на дорозі з твердим неушкодженим покриттям це зробити важко, не залишивши візуальних ознак втручання, то на ґрунтовій дорозі чи узбіччі це зробити нескладно. Тому категорично забороняється з’їжджати на узбіччя, заходити в лісосмугу, а також пересуватися невідомими ґрунтовими дорогами. І це стосується сьогодні всієї території України.
– Лісосмуги, необроблені поля та ділянки, де не ведеться господарська діяльність (Іл. 25).
Можуть становити загрозу. Тому їх потрібно оминати.
– Залишки мертвих тварин (Іл. 26).
Наразі фіксується багато випадків підривів свійських та диких тварин на мінах/розтяжках. І вони лишаються німими свідками небезпечних територій. Є також випадки мінування ворогом мертвих тварин та людей.
Іл. 25. Лісосмуги та необроблені поля
Іл. 26. Залишки мертвих тварин
– Ділянки з видимими ознаками пошкодження ґрунту та травного покриття, залишками дротів, розтяжок, ниток, мотузок, ізоляції, скотчу тощо.
– Водойми, переправи, мости та інші важливі елементи інфраструктури можуть бути замінованими. Тому потрібно бути уважними та не наражати себе на небезпеку.
УВАГА! ПІДВИЩЕНА МІННА НЕБЕЗПЕКА!
6 червня 2023 року російські окупанти вдалися до чергового акту екоциду, підірвав дамбу Каховської ГЕС.
В результаті, потік води з прорваної дамби вимив велику кількість мін та ВНП, які були встановлені, зберігались чи були залишені. За рахунок свого переміщення водними потоками була забруднена велика територія. Більшість мін та ВНП лишаються непомітними у воді. Деякі міни не тонуть (наприклад, міни-пелюстки) та можуть дрейфувати.
Слід пам’ятати, що міни часто встановлюють у складній комбінації одна з одною, тому можлива їхня детонація під час переміщення. Міни також можуть вибухати у разі зіткнення з різними перешкодами у воді та з берегом. Підводне розмінування набагато складніше, тому це займає більше часу. Крім того, море – жива субстанція, яка постійно рухається, тому міни можуть переміщуватися, створюючи загрозу для людей та ускладнюючи процес розмінування.
Іл. 27. Наслідки підриву дамби Каховської ГЕС
Мета заняття: Отримати знання та відпрацювати навички правильних дій під час мандрівок, у випадках виявлення небезпечних предметів та інцидентів з мінами та ВНП.
На попередньому зайнятті ми ознайомились з різними ознаками небезпечної територій. Але ця інформація не буде мати для нас жодного сенсу, якщо ми не навчимося її використовувати на практиці. Важливі – не самі знання, а наші навички, які ми практикуємо, переводячи їх на рівень доброї звички. Тільки тоді у нас не буде вагань, як поступити: чи піти на ділянку, яка має ознаки небезпеки, чи ні; чи спробувати торкнутися цікавого та незнайомого предмету чи ні і т. п.
1. ПРАВИЛЬНІ ДІЇ У ВИПАДКУ ВИЯВЛЕННЯ ВНП
Якщо Ви виявили залишені боєприпаси, у жодному разі не наближайтеся до них та не пускайте інших!
Правильні дії:
Чого не можна робити:
2. ЯКЩО ОПИНИЛИСЬ НА ЗАМІНОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ
Мої дії:
Запам’ятайте: Не існує безпечного шляху з мінного поля!
3. ЯКЩО СТАЛИ СВІДКОМ ІНЦИДЕНТУ НА МІННОМУ ПОЛІ
Мої дії:
4. ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ПОДОРОЖЕЙ
Мета заняття: Ознайомити учасників курсу з характером травм від мін та інших ВНП, міжнародною класифікацією мінно-вибухових травм та серйозністю наслідків неправильної поведінки і небезпечного поводження з мінами та ВНП.
За останні роки мінно-вибухові ураження є домінуючим видом травм під час військових конфліктів.
Особливістю мінно-вибухових уражень є їхній комплексний та множинний характер, а також складність лікування та подальшої реабілітації та реінтеграції у суспільство.
Факторами ураження під час мінно-вибухових травм є:
Залежно від механізму травми і переважання тих чи інших порушень, розрізняють мінно-вибухові поранення, які становлять близько 80% від усієї МВТ, і мінно-вибухові пошкодження. Мінно-вибухові поранення – результат прямого впливу на людину кількох або всіх факторів вибуху мінних боєприпасів. Мінно-вибухове пошкодження виникає у людини, яка перебуває за яким-небудь екраном від вибухового пристрою (корпусом танка, машини тощо), при цьому провідним вражаючим чинником є імпульс вибухової хвилі.
У 1991 році Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) провів дослідження у двох лікарнях з пацієнтами, що постраждали під час збройних конфліктів. Було проаналізовано 757 пацієнтів з травмами від протипіхотних мін.
Мінно-вибухові травми було поділено на три типи:
Іл. 28. Ампутація ноги
1-й тип травм: є результатом, коли жертва інциденту наступила на приховану міну. У цих пацієнтів зазвичай відбувається травматична ампутація стопи або гомілки; вони використовують більшість хірургічного часу та крові та незмінно потребують хірургічної ампутації однієї або обох нижніх кінцівок (Іл. 28). Можливі додаткові пошкодження пахової зони та нижніх кінцівок.
Інцидент відбувається з протипіхотною фугасною міною.
2-й тип травм: Результат зустрічі з протипіхотною осколковою міною. Це більш випадкова сукупність проникаючих пошкоджень, спричинених множинними фрагментами з міни, яка розірвалась поруч. Нижня кінцівка травмована, але є менший шанс травматичної ампутації або подальшої хірургічної ампутації. Присутні множинні травми голови, шиї, грудей чи живота.
Іл. 29. Результат підриву капсуля-детонатора у руці
3-й тип травм: результат неправильного поводження з міною, детонатором чи іншим ВНП, коли жертва намагається взяти його до рук, пересунути або проводити інші маніпуляції. В результаті потерпілий отримує важкі травми верхньої кінцівки (кінцівок) з супутніми травмами обличчя, частіше всього втратою зору (Іл. 29).
Фахівці Червоного Хреста зробили висновки: постраждалі, які виживають після того, як наступили на міну, мають найбільшу інвалідність. Для цивільного населення, яке проживає в країнах, що розвиваються, соціальні та економічні перспективи після одужання та ампутації дуже погані.
Періоди клінічного перебігу мінно-вибухових уражень:
Перед тим, як наважитись на ризиковану поведінку, подумайте, які можуть бути страшні наслідки, і відмовтесь від необачних та ризикованих вчинків.
У разі виникнення інциденту з міною чи іншим ВНП, що привів до травмування людини, її подальше життя у великій ступені залежить від того, чи буде надана їй перша домедична допомога та чи буде ця допомога якісною. Перша домедична допомога – це проведення найпростіших медичних заходів для порятунку життя, зменшення страждань потерпілого від надзвичайної ситуації і попередження розвитку можливих ускладнень. Професійно таку допомогу надають, звичайно ж, медики, але не завжди «швидка допомога» може прибути вчасно на місце події. Тому вміння кожного з нас надати першу необхідну допомогу постраждалим до прибуття служб порятунку може відіграти вирішальну роль у порятунку життя людини.
ПАМ’ЯТАЙТЕ:
Заборонено надавати медичну допомогу постраждалому, не маючи на це відповідних знань та навичок!
Тому є вкрай важливим проходження загальноприйнятого «Курсу першої домедичної допомоги».
Бажаємо завжди лишатися у безпеці та зберігати спокій!
Освітній портал Сокальської громади Львівської області